OSTRZEŻENIA I INNE OPOWIADANIA

Ця книжка створена не для того, щоб робити вечори приємнішими.
Вона з’явилася тому, що я не вмію мовчати, коли бачу, як легко людина звикає до зла, як швидко призвичаюється до брехні, як охоче віддає свій розум в оренду гучним гаслам.
Вона народилася з тривоги.
З гніву.
З безсилля.
І — парадоксально — з віри в те, що ще не все втрачено.
«Ostrzeżenia» — це збірка коротких форм, що мають одне джерело: думки, які повертаються, наче настирлива муха.
Бо інколи найстрашніше не приходить із гуркотом. Воно приходить тихо. Через недомовленість. Через байдужість. Через «це мене не стосується».
Через сміх у невідповідну мить, через відведений погляд. Через небажання робити висновки з болісного минулого. Через піддатливість до маніпуляції.
Ці оповідання схожі на сни, але не на легкі. Радше на ті, після яких прокидаєшся з прискореним диханням і ще довго дивишся в темряву, намагаючись зрозуміти: це був лише сон чи попередження.

Буває, що історія входить у людину, наче скалка. Одне речення, образ, обличчя, жест — лишаються й починають діяти всередині.
У моїх текстах працює час.
Працює історія.
Працює пам’ять.
Працює страх за майбутнє.
І працює запитання: куди ми прямуємо, якщо постійно обираємо легшу версію самих себе?

У цих оповіданнях я не пропоную дешевих і миттєвих рішень.
Не обіцяю «щасливого фіналу». Я шукаю іншого: миті, коли людина могла б зупинитися.
Сказати СТОП!
Перш ніж сказати чергову брехню. Перш ніж повірити в чергову брехню. Перш ніж відкрити рот. Перш ніж підняти руку. Перш ніж відвести погляд. Перш ніж натиснути «поширити» й додати ще одну цеглину до муру дурості, який потім придавить нас усіх.

У назві є «попередження», а попередження існують для того, щоб їх почули вчасно.
Та людина має дивну рису: звертає увагу на попередження лише після того, як усе сталося. Тоді вони потрібні їй так само, як усі її гроші в труні.

Це не збірка моралізаторських притч.
Це збірка запитань.
Іноді вони вдягнені в метафору, іноді в гротеск, іноді в холодний реалізм, іноді в апокаліптичний сон. Тут є історії про пророцтва й релігію, про сліпоту, яка бачить більше, про камінь, що пам’ятає краще за людей, про кінець світу, якому для Армагеддону не потрібні архангельські сурми, про дурість з імперськими амбіціями.
Є й тихіші, особистіші тексти, у яких я менше кричу, а більше слухаю — себе, світ і те, що pomiędzy a pomiędzy…

Я пишу короткою формою, бо короткий удар інколи сильніший за довгу промову.
Бо часом одне речення здатне зробити пролом у голові. І я хотів би, щоб у свідомості читача щось тріснуло — не від болю, а від пробудження.
Якщо після читання відчуєш дискомфорт — добре. Дискомфорт може бути початком нового мислення. Якщо відчуєш гнів — теж добре, аби він був конструктивним. Якщо злякаєшся — пам’ятай: страх має сенс лише тоді, коли веде до мужності, а не до втечі.
А якщо в якомусь місці розлютишся — зупинися, подумай і спокійно запитай себе, чому.

Я не знаю, чи може література змінити світ. Я знаю, що вона може змінити людину.
А людина — якщо захоче — здатна змінити все!

Нічого не зробимо? Майбутнє буде написане чужим почерком і нашою кров’ю.

Ця книжка — з глибини моєї голови.
Але написав я її з думкою про твою!

...